Березень гартованого «Мисливця»: як роменець Віктор Фіщук рятував «Богдану» та побратимів
Для когось березень — це лише передчуття весни та перше тепле сонце, але для старшого солдата Віктора Фіщука цей місяць став справжнім меридіаном долі. Саме в березні він святкує свій день народження, саме в березні 2022-го він остаточно змінив цивільний одяг на піксель, і саме березневий день 2025 року ледь не став для нього останнім, назавжди залишивши слід на обличчі, але зберігши життя екіпажу та дорогоцінну техніку.
Віктор Вікторович — житель Ромен. До великої війни його життя було спокійним і зрозумілим: сім’я, робота на місцевому меблевому комбінаті, згодом — заробітки у Чехії. Проте тривожні новини з Батьківщини не давали спокою навіть за кордоном.
«Звичайно, ігнорувати можливе вторгнення росіян було неможливо, всі ознаки, всі новини про це говорили. Хтось не вірив, я ж чітко усвідомлював, що це має статися, тому вирішив повернутись в Україну і зробив це напередодні нового, 2022 року. А вже 24 лютого сталося те, чого всі так боялися. 26 лютого пішов до військкомату, а 9 березня, якраз коли окупантів відігнали від Роменщини, поповнив лави 27 окрема артилерійська бригада ім. кошового отамана П. Калнишевського , в якій воюю до цього дня», — пригадує Віктор.
Строкова служба залишилася далеко в минулому — понад двадцять років тому — і ніяк не була пов’язана з артилерією, опановувати складну науку «богів війни» довелося миттєво, вже в умовах реальних боїв. Спочатку був «Ураган», на якому Віктор випалював ворога на Харківщині на Куп’янському напрямку. З 2024 року він пересів на гордість українського оборонпрому — САУ «Богдана». З нею довелось пройти одні із найважчих іспитів на одному з гарячих напрямків. За словами Віктора, найскладнішим було заходити на позиції та виходити з них під постійним наглядом ворожих очей. Перебували там по два тижні й більше, виснажуючись фізично та морально, аж поки наприкінці зими минулого року підрозділ не вийшов безпосередньо з-за межі, продовжуючи, втім, виконувати вогневі завдання на тому ж напрямку.
Досвідчений артилерист помічає, як сильно змінився ворог за ці роки. Росіяни стали хитрішими, навченішими, а головною загрозою стали дрони. Особливо дошкуляють елітні підрозділи БПЛА, як-от «Рубікон», що використовують стійкі до РЕБ оптоволоконні дрони. Наші хлопці ведуть на них постійне полювання, і нещодавно команді Віктора вдалося «мінуснути» такий екіпаж. Проте на місце знищених приходять нові, і ця дуель триває щохвилини. 21 березня 2025 року, невдовзі після свого 41-го дня народження, Віктор вкотре довів, що його позивний «Мисливець» — це не просто слово. Того дня батарею атакували ворожі «Молнії» та FPV-дрони з кумулятивними зарядами. Один із безпілотників на оптоволокні, який практично неможливо заглушити, йшов на прямий таран «Богдани».
Віктор не розгубився і відкрив вогонь.
«Не дарма ж у мене позивний “Мисливець”, мав його виправдати. А з чого збив — зараз вже й не скажу. Тоді на емоціях стріляв і з автомата, і з дробовика, головне — що влучив. Але він вибухнув зовсім поряд. Це був кумулятивний заряд, тому отримав опіки обличчя І-ІІІ ступенів. Але тоді про це не думав, треба було рятувати себе і друзів», — зізнається старший навідник. Ціною цих опіків стала врятована гармата , а головне життя побратимів, які стояли пліч-о-пліч.
Говорячи про колектив, Віктор зазначає, що за час війни змінив не один екіпаж, але йому завжди щастило на людей. У артилерії без довіри не вижити: кожен має бути впевнений у тому, хто стоїть поруч. Сьогодні старший солдат не береться робити прогнозів щодо дати перемоги. Його позиція проста і незламна: «Ми їх нищимо, а вони все одно лізуть, багато їх. Але будемо бити, скільки треба».
